Скрізь, де не гляну, сухі тумани розляглися, поле і гай у серпанки тонкі повилися, марево біле покрило і річку, й сагу, вітер з полудня несе без кінця ту югу. Світло сліпить, та не грає веселе проміння, вітер гуде, та задуха гнітить, мов каміння. Так у розлуці з тобою кохання моє світить і смутить, буяє й життя не дає. 15.08.[1904], Зелений Гай