Боже! куди се я плину сим біловійним туманом? Може, я лину на безвість в вогкі летючі сніги? Може, то тільки легенда край той, осяяний сонцем, край той, куди я збиралась болі свої віднести? Може, то казка знадлива тії смарагдові луки, плеск тепловодої річки, злотоіскристі піски? Може, то відьма-гарячка спогади й мрії зібрала, з них на вогні мого палу дивний зварила напій і пройняла мені душу непереможним безумством тим, що людину заводить на бездоріжжя страшні? Може, і в сніжних пустелях fata morgana панує, марева срібно-блакитні сіючи в білих снігах? Може, прокинуся хутко з сеї примари-омани десь на безлюднім просторі і без надій на життя?.. [17.01.1911 р. Море]