Чого марсельську пісню чути?
Хіба день слави вже настав?
Хіба розірвані всі пуги?
Хіба тиран вже з трону впав?
Де зброя, громадо?
Де військо в рядах?
Чиєю ж се крів’ю
политий нам шлях?
Се ж пісня того батальйона,
що збройно в поле виступав,
під прапор свого легіона
незламну силу закликав.
А наша де зброя?
Де військо в рядах?
Чиєю ж се крів’ю
политий нам шлях?
Чи вже розбито каземати
в царській твердині віковій?
Загомоніли раз гармати –
чи се вже йде останній бій?
А де ж наша зброя?
Де військо в рядах?
Чиєю ж се крів’ю
политий нам шлях?
Чи се на нас ідуть чужинці
здобуту волю руйнувать?
Чи за ту волю всі вкраїнці
готові одностайно стать?
Так де ж наша зброя?
Де військо в рядах?
Чиєю ж се крів’ю
политий нам шлях?
Чи серед вражої батави
не мають давні бунчуки?
Перед царем свої булави
хіба не клонять козаки?
Погляньте ж, де зброя?
Де військо в рядах?
Чиєю ж се крів’ю
политий нам шлях?
Ген від Москви аж до Варшави
зачервоніли жупани,
козацтво «здобуває слави»,
спис і нагайки скрізь пани.
На кого ж та зброя
і військо в рядах?
Чиєю ж се крів’ю
политий нам шлях?
А в нас тут «Марсельєзу» чути,
немов тепера «Славний день»,
немов розірвані всі пути
і вороги розбиті впень.
Де зброя, громадо?
Де військо в рядах?
Чи ж крів’ю не досить
политий нам шлях?
