Якби я знав, що їм нема рятунку, що близько смерть і згуба неминуча, то я благав би марева в пустині: хто мусить погибати на безвідді, нехай же бачить хоч надію марну, і поки згаснуть очі, хай блищить їм, леліючи, далека срібна хвиля, нехай кивають пальми їм привітно, мов прохолоду й спокій обіцяють. Нехай конаючий собі шепоче: вже близько рай… земля обітована… І я б сказав: так, брате, се твій рай! І не було б неправдою те слово, але я знаю, що хоч нема рятунку, та ще останній час не зараз прийде, і марева того для їх боюся. Я їм кажу: «Не вірте, то омана», – почесніше їм гинуть без надії, одважно дивлячись суворій долі в очі, як людям загартованим годиться, ніж пережити марева оману, і знов побачити пустиню мертву, і плакати безсило, як дитина, розпещена й одурена. О сором! Якби я знав, що є надія справжня, що сила в пустиню перейти, я б не боявся ні того безвіддя, ні марева, аби воно вело вперед, а не назад, нехай би навіть пережили вони яку оману на півдороги, вже ж би до мети стояли ближче, все ж би їм скрасило те марево хоч втому подорожню. Я б їм сказав: як марево хороше, такий вам буде справді той оазис, куди ми йдем, збирайтеся ж на силі. Якби я знав, що тая сила є… А що ж я знаю? Те, що ми в пустині, що на безвідді, що на нас чигають шакали, барси, тигри, хиже птаство, і знаю я, що те, за чим народ мій очима стежить, – марево зрадливе. X. – Як можеш ти се знати? L. – Бо я знаю, що лев з ягням не може мирно жити, хіба що змінять так свого натуру, аж прийдеться їм дати інші назви, як житимуть ті інші, я не знаю і можу все повірити про них, а поки ще ягня ягням, лев левом, то для ягнят один можливий рай: той, де зовсім нема левів. Хто хоче пасти і берегти свою отару, нехай її боронить, хай приставить собак і пастухів, сам взявши зброю, а не навчає тих ягнят покори, бо й так вони були покірні зроду і будуть аж довіку, хоч би всіх мав лев пожерти. І довіку лев не втомиться ягнят покірних жерти: котре не з’їв учора, з’їсть сьогодні, помилує сьогодні, завтра з’їсть, аби його пустити до кошари. А ваша віра: не протився злому! Бодай той лев сьогодні вас пожер одразу всіх, як маєте ви скніти в покірності ягнячій! Що за радість із вашого життя? Нащо живете? Щоб вовну віддавать синедріону? Лій напасати для царя-екзарха? А потім все-таки лев-цезар прийде і щонайкращих візьме на обід, а може, й всіх! X. – То буде божа воля. (Легенда про Як[ова] Ізраїля). L. – Як бридко ти промовив сі слова! Душа моя од їх перевернулась. Мов з людських уст овечий голос чую. Ізраїля нащадок так говорить! Не дивно, що з нащадками такими не може бути вже Єгова в спілці, як був з їх славним прадідом колись. X. – Нам невідомі всі шляхи господні, тепер господь нових обранців має. Обранець божий той, хто вбогий духом, а вірою багатий, хто найбільше боїться господа. L. – Ні, власне, той, хто не боїться! X. (мов громом поражений). – Що се ти сказав? Як ти одважився таке промовить? L. – Я те кажу, що вичитав в законі. Там сказано, як предок наш Ізраїль до бою став одважно проти бога, і з ним боровся цілу ніч до світа, і, бачивши його одвагу й силу, став спільником Ізраїлю сам бог. Обранець той, хто бога не боїться, бо йдуть до спілки тільки рівний з рівним. [1898]