Тебе я, може, зраджу. В ту годину, як таємницею весь світ укриє мла, приникне геній з поглядом огнистим і з поцілунком до мого чола. І я тоді бліда й тремтяча встану, покину ліжко і піду за ним. Крізь темряву піду за гордим і величним таємним генієм моїм. Моїм устам свої слова надасть він, одкриє всі дива, що знає сам. Із серця глибини тоді полинуть к широким, неозорим небесам нестримані, одважні, вільні співи.