Когда-сь ся пращала, То-сь так ми казала: «Мій милий, як сонце спічне І взійдуть звіздочки, Позвідай зірочки, Чом личко блідніє моє. Вона ти розв’яже, Вона тобі скаже, Яка я бідненька сама! Як цілії ночі Виплакую очі За тя, мій миленький, за тя! До звіздки я чаю, Зірочки питаю: Скажи, златокоса, скажи! Що діє милая, Голубка вірная? Гдесь бідна пожовкла з туги!.. А зірочка-псота В сміх з цілого рота, Аж єй ся носик задер: «Ай, ай, твоя любка, Вірная голубка, Іного цілує тепер!»