Вітай нам, гостю з таїнственних світів! Вітай нам, сине матері времен! Якую судьбу небесних совітів, Скажи, владико: грозу чи Еден Несеш ти нам? Се глянь, ми народний возносим храм: Камінь на камінь дрібною рукою Складаєм вірно на руське гніздо, І в мольбах тихих надії росою Скрапляєм землю стін святих його. Но земля та – ах! сама могила, Чорна могила без дна, Де міліони сердець закотила Времен залізна судьба: Сердець, що в сльозах желаній, В обманах мечтаній, В неплатних трудах і зної, В болізнях темной остої Замовкли до судного дня. На тих могилах стаємо днесь ми І взносим руки, як перед віками Взносили отці наші над предків гробами, До тебе, гостю, владико. Скажи: Якими букви в небеснім совіті Начертан наших надій гаразд? Чи тільки сльози желаній в віки Земних участь?