Чи знаєш, брате, де вічні рожі І безустанний цвіте май? Де з небес сходять ангели божі І насаджають земський рай? Ходи зо мною, глянь: там кімната, В кімнаті мати голубка Стоїть в віконці і жде на тата, Біля ней діточок купка. В її очах сине небо зоріє, З личка ясніє урода, На устах тепле зарання тліє, А з очей дише погода. В кімнаті стіни як сніг біленькі, На стінах святі ікони, При стінах ложа мов гусь чистенькі. В головах ложей мир сонний. Серед кімнати накриті столи, На столі хлібець насущний, Збанок водиці і чарка соли, Край стола столець дворучний. Вкруг по віконцях рута, барвінок, І біж-деревка тройгілля, І люби-мене і розмаринок, В углах кімнати мир-зілля. Надійшов татко, вибігла мати, Вибігла дітей копичка, Силесли в долоні, стали вітати, В руки цілують і в личка. Стислись, зв’язали в м’який клубочок, Кожне по-свому любує, Силели в-около цвітний віночок, Отець їх взаїм цілує. І бач, провадять в віночку няня, Мов царя в злоті престоли, У єдних ліска, в других крисаня, Найменше тягне за поли. І засадили до стола тата, Самі усіли смирненько, Ясніє воздух, вонить кімната, Леготи дишуть тепленько. Бо кругом столів гості довкола, Щирої любві друзя все: Ангели божі, святий Никола, І сам Богонько з небесе. Радість в кімнаті, но бач: хтось плаче. «Чого ти плачеш, мій любко?» – Звідує мати, а татко каже: «Бо-м в моїм раю, голубко!»