Витай, дівице, витай, сонця доню, На мрачнім нашім сльозавім підсонню! Тебе бог вислав в оній добі щасній, Як старий Ной в радості прекрасній Наново землю поцілував мило, Бо ся з ней неба проклятство вступило. Звістунко райська і світла, і плоду! В твоїм я личку правдиву свободу Світонька бачу і враз величаю Син правий Русі і по галичім краю. Твоє-то личко, як ангел завіту Христових вісім блаженностей світу, Вісьмома барви на світ розливає І радощами серця наповняє. Як в сині правди спасеніє мира І життя щастє, і правая віра, Так твій істочник ясне неба сонце, В твоїй появі земних дітей доля, І світ, і краса, і роса подолля Яліють разом в кождоє віконце. В твоїм-то личку надобно спізнати, Як гадок много і свобода має, А всі красаві, а всім єдна мати, Любов святая, життя ужичає. В твоїх-то барвах осьмогласній згоді Сіяє любо правдивой свободи Розличних бажань благодарна згода, Як небес тихих личенько погоди. І як свобода з розсвітом зоріє І назад в розсвіт в’яже свої цвіти, Так твоя барва з лучей красов мріє І назад в лучу в’яже лучей діти. Прекрасний вінче небесного цвіту! Тебе бог вислав в знак свого завіту На світ гіренький, що землиця тая Вовік від клятьби небес свобідная. Ми другой клятьби пам’ять пережили Клятьби, що братня рука на нас верла, I судьбу давно до гробу зложили, Що нас із краси, і з цвіту обдерла. О будь нам, красю, і тут знаком долі, Свободи личком, завітом на світі. Що мир не верне до давньої неволі, Давня неволя не верне навіки!