Над річкою над Опором Долина зацвіла, Біля річки на долині Самотня могила. Над могилов Бескид гордий Недвижимо чає І, мов дитя, раменами Курган обнимає. А одвічні ліси, бори Вершки нахиляють І могилу, мов стареньку Матір, осіняють. Тихо, глухо доокола, Як в дворищах суму, Рек би-сь, що там душі снують Таїнственну думу. Лиш хвилями слезков кане Грустная ялиця, Мов то плаче, вічно плаче Над гробом вдовиця. І часами вітрець дуне Від востока, юга І могилу обцілує, Мов друг вірний друга. Чиї ж кості в тім ізгнанні Судьба повалила? Серед глуші, серед суму Чия ж то могила? Ішли старці з верховини, Ялину ламали, На могилу на самотню Галуззя метали. Чом ви, старці сідоглаві, Чом, милії друззя, На сей курган завалений Мечете галуззя? Давно тому, давно дуже, На зелені свята, Убив у бою на тім полі В погоні брат брата. Ой брат брата Святослава, Руськоє орлятко, Ледво що лиш замкнув очі Ярослав, їх татко. Ой брат брата рідненького З каленого ружжя, Тому ж ми на ту могилу Мечемо галуззя: Щоби звірі не порили Княжеського гробу Щоби діти пам’ятали Каїнськую злобу.