Були часи, де син Галича, Мов блідолиця тоска дівича, По розвалинах отців могил За тіньми прошлих днів ходив, І з поникнутов в землю головою, З мутнов сльозою в ясній зіниці, Чужий на власній своїй землиці, Мов з-під порога знайда-хлоп’я, Що в світ повергла мати блудна, Без батьківщини, своящини, Без прадідів вірної бувальщини, Без материньских грудей В лиці грамота чорної недолі, На чолі ціха глухої неволі, Звідовав гробів тужно, унило: Скажи могило, тиха могило: Чия-м дитина? як ми ім’я? Були часи, де з нив Галича Щезла, пропала краса дівича, Цвіти студенті поварив мрак, Пісня утекла в безвісний шлях Меж гори, бори, з сумом дрімати, І не лишила лиш самі зойки І придавлений серденька стон І ову думку, що руська мати Уколисала свої дітойки В тяженький, довгий, осінний сон. Були часи, де отці краю Зрікались віри, предків звичаю, Богатирове народних дум Повергли народ світу на глум. І щезли звізди нам з небосклона, Північ обняла руські болоня, Сором ударив в чисте лице, Укор зломив нам горде плече. Дармо владика глядить в столиці Одної перли з вірних му душ, На красній, світлій Дністра землиці Темна прощави осталась глуш. А ти тужила, церкво святая, Сумно у Юра вив старий звон, А ти боліла, земле любая, Ридала тяжко синів урон. Були часи темні, гробові, Прискорбні, недавні времена, Сум заляг красні діти Дністрові, Духа і серце обняла ржа: Буря рознесла лютії крила І загуділа смерті позов, Галицькой нави друться вітрила, З щита послідній рветься покров; Повінь обняла слабу хижину, Судьба зачала бити годину, Ттснутся фалі до всіх щілин, І вже над гробом Галича син… Було, що було; а днесь? дивіте, Як в Льва-городі руськії діти Плещуть в долоні, заводять хори, Сором зривають з лиця, укори, І окружають надії тин: Як богатирський Габсбургів син В вінці Галича дітей свободних, І благородних, високородних, Камінь угольний кладе в заснову, В будучої руськой слави будову, В будучий руський народний храм! Слухайте, слиште, як звонять пісні, Руськії пісні ко небесам; Ропотят віків скрижалі з плісні, Руські скрижалі, народа слава, Горя і долі плахта кровава; Як святоюрський днесь гуде дзвін, Як гремить в церквах руський поклін; Як руське слово руськая мати Кладе на серце свому дитяти; Як від Вислоки по край степя Геройська, вірна і величава, Злотоколоса, цвітомурава Поє, ликує руська земля! Було, що було; а днесь… о доле! Чому ж не верне літ моїх яр? Чому так скоро і по неволі Остиг во груди вдохновень жар? Чому о дикі скали Бескида Розбились райські сни моїх дней? Чому тернь жизні і судьб обида На радість тисне лиш мут з очей? А сів бим нині во Льва столиці! На ступнях твоїх, руська святине, І гусль Бояна притис к грудиці, Заспівав пісню під небо синє По землі руській, по руськім краю: Леготом в полі, птичков по гаю, Громом по горах, по морю шумом, Вихром по степах, по безвістях сумом, А соловієм в серце дівиче Про днесь а вчора в руськім Галичі.