Казка Над потоком луг, А на лузі плуг, А сестриця борона Обід йому винесла, І сперлася на чепіги, Наїжила зуби з пихи, Задерла ніс до гори І ну ж ся свари: «То-сь ми газда, ай, ай, ай! Поборикав такий край, Поклав скиби якби двер, Що би медвідь в них занер. Заложуся, дармоїде, Аж ту одно зерно зійде Межи тим пирійом, Що-сь попоров ринком. А дується як сова! Ніби то він голова А я хвіст. Чи то газді робить взріст? Я то, я то, знають людт, Де ся рушу, красно всюди, Розчесано, заправлено І з пирію вичищено, Заділано рівно, гладко: Чи правда, челядко? О, де мій зуб лиш переліз, Там нива як ліс, І годуй же ще голоту! Тьфу на таку роботу!» А плуг поважно із боку: «Нівроку, нівроку: Но, сестричко, стій, не плюй, Маєш цілец – попробуй!». Втім цікава борона Здубоніла як коза: «Ну та що! ну та що! Може брешу, скаже хто?» І верглася мов бабец На цілец. І по траві, по мураві Гиц, гиц, гиц, Гиц, гиц, гиц. А челядка в один стих На цілий рот в сміх. Бо як земля настала, То борона не орала І орати не буде; Чи не правда, люди?