Спущено трупа, згашено походні, Запечатано ворота безодні, Відотхнув гробар, пійшли домів милі, Оден лиш старець остав у могили. І все замовкло, молитви і зойки, На гробах сіла вкруг тишина мирна, Лиш з очей старця, як роса вечірня, Дрібні, тоскаві капали слізоньки. «Послідній з друзів! Всі мя полишали, Всі пійшли спати До вічной кімнати, А я ще скитаю! Струджен, ослаблий серед бур навали, Я ще волочусь по недолі краю І плачу… О, як же тихо в сих хижах покою! По земних трудах і зною Як же то милий такий супочинок! Як буйно росте рута, барвінок Під хрестом на свіжій могилі! Святий спокою! Коли ж в свої крилі Ти мене приймеш, осіниш ми кості? Усмириш м’якою рукою Чувств моїх вражду, Душі жажду? Мені так сумно, так грусно на світі! Посеред ликів утіхи, радості З порожнім серцем влекусь одинокий; Цвітка надії чужа мні навіки, Земля мені – гріб широкий. Для мене сонце не світить, не гріє, Яр солодочком миленьким не віє; Одна лиш болізнь ходить вслід за мною, Смелить ми ложе, кладесь біля мене, Зо мнов усипає, будиться зо мною. Вдень коло мене, вночі коло мене. Я пустий череп, розбитий, згорілий, Сам собі не рад, нікому не милий, Здревніли ноги, руки зціпеніли, Скорчились груди, очі спопеліли, Пам’ять загибла, висох ум поволі. Я тягар, знуда питомій родині, Вітри мнов гонять, мов билинков в полі, Діти глумляться старцеві-дитині. Вся душі сила, Всі сустави тіла Дякують за дружбу, Виповівши службу, Жебрають спочинку… Боже, коли ж ти пришлеш ми ту днинку? Я плавець на морі, Від життя поранку Б’юся без устанку, О, кілько сил стане, Ко тихій пристані, Но всегда дармо, но все бездільно… Скоро доборюся, Челном довлекуся До мирной затоки, О горе мні, горе! Нова мя оп’ять буря пре на море І мече сильно В облаки високі. І знов в безодні розтвори, Щоби наново боротись, скитати, Наново дармо пристані шукати. Бо світ пристані не має, Син Євин спочинку не знає, Хіба як зложить руки на собі І ляже в гробі. Боже, коли ж ти пришлеш ми днинку? Глянь, лодь моя розбита, розгнила, Платтєм запихаю шпари, Корма зломлена, роздерті вітрила, Воколо мене зівають мари. Отче, прийми в пристань свою дитинку… Спочинку, боже, спочинку!»