Чи в Бескидах хмароломи, Чи пороги крають громи, Чи потрясся небозвід? Ні в Бескидах хмароломи, Ні пороги крають громи, Олег двигнув Русь в похід. Новгородці, радимичі, Полочане, дреговичі, І тиверців темний ліс, І дуліби, деревляне Враз з хорвати і поляни Сяют щетью стальних спис. Глянь, від Десни до Самари Димить Дніпр мов степ в пожарі, В мрачний пил веслом розбит; А шляхами, долинами Стогне земля під стопами Ратних комонів копит. Ржут комоні, плещут силави – Гей куди ви, діти Слави, Куди Олег богатир? Перед вами Чорне море, Чорне море – чорне горе, Зазнали то Аскольд, Дир. Не журися, м’яко в морі, Світ сокола на просторі, Бач Влахерни – Царгород! Сонце к вежам луч потисло, В грудях тьохло, в очах блисло: Далій в танець, руський род! Стерлись, пирхли Паликари, Двори в згарі, церкви в згарі. Відчиняйте ворота! Буйні крила у сокола, Згостить гнізда доокола, Не вжахнеться буй-тур льва. Плач в Софійській, як в день суда, На колінах здвиги люда, Дзвони виють в небо стон: «Склави в мурах! гей, отроки, Срібло, злото, паволоки Несіть в окуп і поклон!» По кровавім попелищі Сум ся стелить, вітер свище В недогарків бліду грань; А на білім коню грає Віщий Олег і приймає Від гречина довжну дань. І за себе, за Ігоря Приняв клятву договора, В пам’ять щит свій яснокрил В вторій світа Цар-столиці Силов стріли-лискавиці К думним воротам прибив.