Спасибі тобі, моє сонечко, За промінчик твій — щире словечко! Як промінчика не здобуть притьмом, Слова щирого не купить сріблом. В сльоту зимнюю, в днину млистую Я дорогою йду тернистою; Кого я любив, ті забулися, А з ким я дружив — відвернулися. Відвернулися та й цураються, З труду мойого посміхаються, В порох топчуть те, що мені святе, — А недоля й тьма все росте й росте. Важко дерево з корнем вирвати, Друга давнього з серця вигнати. Важко в пітьмі йти, ще й грязюкою, Де брехня сичить вкруг гадюкою. Та як радісно серед трудного Шляху темного і безлюдного Вгледіть — світиться десь оконечко!.. Так у горі нам — щире словечко. То ж за дар малий, а безцінний твій, Що, мов цвіт, скрасив шлях осінній мій, За той усміх твій не вдослід журбі Спасибі тобі! Спасибі тобі!