Блакитний мед до уст прилип, душа — метелик колекційний, приколена натхненням до небес. Антени… ах! цікаво… ах! Блукав і там над містом місяць і до піщаних берегів тріпотно кораблі тяглися, а в щоглах кублився уламок бурі. Але не бігали тоді за гармонійними синтезами. Не музиканили повітря аероплани. Лишень увечері шуліка кружляв вгорі, а біля нього метушились тендітні ластівки, що потім крапками сідали на височінь. Антени… ах! цікаво… ах! Душа — метелик колекційний — летить ще далі, в міжпланеття. Вже пролетіла спогад, другий, на третім раптом розп’ялась… Чоло прострілене не жалом веселки-бджілки, а журбою. …Та горілиць вона лежить одну лиш мить, а потім знов біжить, біжить, біжить покуштувати мед, блакитний мед….