Ми проходили повз шахти… Ми — любовниця і я. Сонце грало на сопілку, грало липко на сопілку — ліденцеву. Я за руку її взяв, й наші очі упірнули в легіт. Ах, як легіт засміявсь і бузково, і тендітно, коли дзвінко біля серця на пляшках хтось вибивав. І звернули ми на стежку …чи то в сонце увійшли? — Розкажи мені, соколе, про світанок? …над криницею світанок, а навколюшках бори… Метушилася заграва; в спогад бив прозорий шлак, леопардило м’язами — я як криця був міцний, а вона тополю знала, що, струнка, весніла десь… Ми проходили повз шахти — Ми — любовниця і я.