На мінори розсипалась мряка, І летить з осики лист, Але серце моє не заклякло, Не замовкло, бо я — комуніст. І іду я дорогою, вітром, На долоні у мене зоря, Завтра маю пітьму освітити У тайзі, у морозних зирян. І ховаю в курначчя1 генія… Це — не Будда, не Магомет, не Конфуцій, І не приймете ви його без преній, Бо він із черева Революції. А надворі «memento mori»2, Тротуари бредуть в журбі І вистукують — чуєте? — скоро Закришталяться й очі повій. Та не зріжу собі я голову — Залізняк я, і чути мій гук, Краще вмить опинюся голий на снігу!.