Із класою громів твоє життя — «роман блакитний». Товаришу! сьогодні ми всесвітні, безсмертні, як життя, і вічні, як простори… Не згорнемо свій стяг і ще раз вдаримо об землю «вчора». Шопена в спогад лиш на мить,— не домовина кличе — домна. Товаришу, сьогодні ми в літаврнім «дома». Загинув ти, а там… а там… Та не сконає «Марсельєза». Лишень в борні, тільки в боях — і ти, і я. Він чує нас… блакиття хвиль. Ах, на хвилину в тугу чола, а потім біль — в провалля біль, і ще раз вдаримо об землю «вчора»!.