Ох, нарешті!. Прокотилась!. Гармати грому вдалечінь, Нема хмарин важкого тіла, І бавиться, і бавиться відмолоділа височінь… І тільки іноді бабриськи Від блискавок-жарин По обрію там низько-низько, Неначе крила золотих пташин. Басейну бовна бірюзова Рядниною безмежно простяглась… Живи! — сріблясте, вічне слово Я чую в цей бадьорий час. На тротуари жваві очі — Калюжі викраяні в дах Безкрайо, заздро і охоче, Кравець я, по бульках-голках. Цей ясен зовсім збожеволів — Нащо прискавкою? не мить! А проте промінь ще не кволий, Як прас по змоклі побіжить… Не витримав, хапнув сорочку І голкою стьобнув притьмом, І ниток білії рядочки — Вперед, вперед! бігом, бігом!.