Я лежав на ній. А скільки до мене!
Вона фарбою пахла і гола
впиралася в траву чотирма.
Їй було, мабуть, смішно, що вчора
на мої кретинічні штани,
мов на трофейні знамена,
подивитися, приходило півсела.
І ходило відро з самогоном
по руках край порога.
Потім хата ходила ходором
і билися об заклад, хто більше хильне.
А насамкінець говорили про дядькову ногу,
яку загубив він за Одером,
щоб тепер на коняці возити пальне.
Я лежав на ній, і вона піді мною
ставала гарячою.
Я припадав до неї, мов циган до молока.
Золотоверхий Києве,
я тобі багато в чому завдячую,
хоч і перегачена тобою
двадцятипятирічна моя ріка.
Я лежав на ній. І бив місяць у золоті литаври.
Зазираючи через штахет, хлопці гукали: «Слава!»
Лізли у вічі москалі і таври,
і обливалася підо мною потом…
стара дядькова лава!
1966
