В чиїх вертепах тільки ми й не грали
отак, в сірка позичивши очей!
А чи хоч раз собою ми бували,
чужі костюми скинувши з плечей?
Ми надто добрі – хоч дери з нас лико.
Усім в нас шлях на покуть, як богам.
Навіть труни Шевченкової віко
ми віддали на хату ворогам.
І хто не знав братів своїх моралі
під місюрою культівської пудри,
той зна мораль морозів на Уралі
і кальорійність моху серед тундри.
Сьогодні бром він мовчки попива.
А взяв би й запитав хоч на півслова:
куди веде дорога стовпова,
де всі стовпи попиляно на дрова?
1961
