Дзвоном безмовним у церкві вишу. Глибоко мотуз у горло впивається. Хто б не гадав, що себе задушу,– той помиляється. Руки брудні мене скинуть хотіли, аби зробити кар’єру на тому. Тільки іще повернути з утилю друзям моїм не щастило нікому. Але й життя провисіти німим в імені дзвону – нікому не зичу. Де ти, дзвонарю?! Мовчанням своїм я тебе кличу! 1970