Дзвін

Дзвоном безмовним у церкві вишу.
Глибоко мотуз у горло впивається.
Хто б не гадав, що себе задушу,–
той помиляється.
Руки брудні мене скинуть хотіли,
аби зробити кар’єру на тому.
Тільки іще повернути з утилю
друзям моїм не щастило нікому.
Але й життя провисіти німим
в імені дзвону – нікому не зичу.
Де ти, дзвонарю?! Мовчанням своїм
я тебе кличу!

1970