«Exesi monumentum…»
Звела б горілка мене в гріб,
неначе зайвий шмат утилю,–
замісць хреста півлітру ви б
мені вкопали на могилі.
Щоб веселіше я варився
в смолі з братами по перу,
та ще я, ще не народився –
я народжусь, коли помру.
Я той, що в шахи грав ногами
і рідну матір народив.
Ділився хлібом з ворогами,
як друзів Бог відгородив.
Мені язик затисли в двері.
Та не покинув я співати.
Хоч на таємній хтось вечері
мене з вас має цілувати.
Простіть, як брав фальшиву нотку
на каламутній хвилі «охів».
Не надриваю більше глотку
у дружнім хорі скоморохів.
Після московської науки
тікали ми до канадійців,
щоб нас Колумбові онуки
відкрили в джунґлях, як індійців.
Мій дід шукав якісь підкови,
а я вогню набравши в рот,
лечу тут сам у літакові,
з якого вистрибнув пілот.
1968
