Ще Києва не існувало і нашої тута ноги, а ти вже кричиш, заснувало ці пагорби й ці береги… Росла собі мирно в Молдові колись виноградна лоза, а ти в її грона медові впилося, немов дереза. Думки тобі Кримом крутило, Донбас у печінку засів. І там, де тебе прокотило, зелений чорніє посів. Опівночі вітер голосить - і спить неспокійно латиш. Ніхто тебе в гості не просить, а ти по землі торохтиш. Та зникнеш у безвість одначе. Не скаже людина: «Жило». Вітчизна по тих-бо не плаче, у кого її не було. 1991