За тих ми вмерли, що живуть за нас. І мертві ми вернулися додому, щоб пурпурові квіти паперові десь там, вгорі нам пахли повсякчас. Каліка, своєчасно що не ліг в сиру, в літературу перебіг з окопу і тицяє у вічі друзям по перу ногою, котру втратив біля Чопу. І хай він нині патетично ратує про перемогу в золотих погонах – вона ж, закутана в шинелю латану збирала мідяки в ваґонах. 1957