Так хочеться дотикову спрагу висьорбати до донця, опікаючи губи у кров, шматками вигризти серцевинку сонця. Виповзти. Взятись долонями шерхлими за ребра гармонії стиглої. Визбирати гірку настоянку нервів з шепоту, вийти звідтам із силою. Хочеться лінивої спеки, аби злипалися впадини із опуклостями душі, хочеться міста спекатись, винести зраду міста цокотнечею бабок у комиші. Хочеться духмяного тютюну, рук, тонкої тканини плоті, босоніж свою війну серцевим друком вистукати. А потім хочеться повітря рожевого, де зависають татуюванням птиць думки блаженні. Хочеться в яснотравистих скальпах живої ворси складати екзамени черешням на соковитість. Хочеться, зрештою, щоб із краси вислизали ми і зачіпали самісіньке лібідо квітів. Хочеться асиметричних спазм солодких губ, повертання хрипких вінілів із дитинства-вирію… Хочеться, знаєте, викричати оргазм, роздряпати грубо в собі кохання і вижити літньою, дуже здійсненною мрією!