Летів вельон на злу м’яту, що очі мої виїла. Хотів вельон вінка зняти, злякався чомусь й вилиняв. Я їм мюслі. Хрипить Преслі в хрущовській моїй келії… І хтось мусив піти в хресні до Ранку, що пил зі стелі їв… Він мав знати, що є небо, де можна скубти синяву… Він мав взятись — занедбаний — до грудей землі красивої! А я — підла, бо я мовчки, хрестинами необтяжена, усе відаю і стиль квочки висиджую, врівноважую. Та як взяла мене-бранку істерика за невісточку, то я дала вінка Ранкові, щоб з’їв якусь свіжу квіточку…