Ти знов навідалась на чай. Дешеві сигарети смокчемо. Моєю свічкою скуйовджене Твоє волосся. Дзеленчав Непевний дзвоник. Я мовчу. Хвилин, роками заборгованих, В твоїх очах, ненагодованих, Туманні спомини лічу. І ти мовчиш. Твоя вуаль Зітханням частим заколисана. В твоїй кишені — знову писана З натури дівчинка-печаль. Ти дівувала у вікні, І без мого сліпого відома, Така реальна, та невидима, Шукала спільницю в мені. Аж раптом — дзень! — на вікнах лід. Я знову наодинці з тишею… “Марино, ти мене залишила?!” — фіранкам зляканим у слід…