Я давно не варила малаші з піску Й не пищала щодуху. Та й давно не тягала листи в кулаку З тополиного пуху. На пристойних колінах без йоду — нейлон (також зовсім не задрип!) А натомість “секретиків” пхаю під скло, соррі! — оптику — кадри. І “ляльки” мої — часом круті пацани — Владарі кіловатів. Фокус-покус — “Мотор!” Щастя — повні штани, Як належно відзняті… Хоч давно не калякала дівич-анкет Й не збирала наклейки, У нових “аплікацій” ледь важчий сюжет Й акуратніші склейки. Чесне слово, здається, усе, як колись! Всі великі й хороші. Кішки-мишки, на щастя, не перевелись. Лишень трішки — на гроші. А як схованок хочеш, скоріш відсвяткуй Свої прийдешні “-надцять”! Бо коли я закінчу свій замок з піску, Стане всім по кімнатці!..