Я вообще ненавижу секс. Только любовь. Рената Литвинова Ця дівчина в білій і довгій майці курила в кватирку, ховаючи спиною тоненьку голочку дамського курива, без рук, задуваючи носом ночі живлющу куряву… Здавалось: в її переплетених пальцях — своїх зі своїми — сховалась жінка, і ця хіромантія розлад всіх ліній — своїх зі своїми — здружила… Курила в кватирку надкушеним яблуком. Їй капала Ніч як в дитинстві у губи — молилась. Секс схематичний ненавиділа дитинним „любить-не любить”. Їй плечі боліли незграбністю. Куриво зійшло нанівець провідком до стресу. У коротко-стрижених нігтях зібралися попіл, ніч і нашийний хрестик. Цій дівчині п’яний інтимний філософ — фотограф з живими руками-крабами у свій об’єктив кульбабку волосся активним світлом заграбав. І мала би вийти світлина-хмарка, легка фото-вата травистих кіс. Натомість, вийшов на кшталт „квадрату” Малєвіча голий піст. Філософ-фотограф сказав: органіка як пострадіація — то є фарс. Сльозив негативи, пихав їй пряника і мацав свій нарцисичний фалос. Цій дівчині з білим русалчиним профілем й дитинством, скуреним аж до фільтру, хотілось бульйону, а не в Мефістофеля купляти контакту з вітром. Хотілось також банально виспатись! І знову вислизне жвавість тіла у постіль, крохмалом вистудить кров… Вона хотіла до себе в гості. Бо секс ненавидить. Тільки любов!