Наче двадцять п’ятий кадр, вихопила твою присутність не як людина, а позаінтимністю космосу: кожну жилку позаторішнього сонця й солодко-млосної ритміки шерхлих зап’ястків… Хто?! Хто краде силу того двадцять п’ятого, що тріпоче подушкою нерви, й вона визріває тобою! А потім, відкашлявшись сном, зотліваю цигаркою, яка напівстерто з-під прісних підошов вже вірить асфальту…