Івась і Катруся гуляють аж гей, І хата весіллям лунає; Петро стоїть мовчки в фрамузі дверей І сумно на них поглядає… Йвасеві й Катрусі промінний цей день: Справляють заручини нині, А бідний Петруньо стоїть, наче пень, В обідраній сірій свитині… І водить за ними свій погляд журний, І нишком стає бурботіти: «Гей, гей, яке щастя, що я не дурний: Прийшлось би життям наложити».