Тиха, сумна, як мрії тінь повіяна, Ти крізь душі моєї йшла кімнати, Світи, де була пустка безнадійна, Ти стала цвітом устеляти. Тиха, сумна, як сонця блиск вечірній, Шо в срібній млі осінній потопає, Ти щезла. В душі простір став безмірний, На ньому туга панахиду грає.