Я бачу знов тебе! Он стать твоя біліє, І око знов моє по твому блудить склоні. Ось бач: вже сонця жар тепло на світ весь сіє, Лиш ти одна сумна у сніговій опоні!.. Поглянь довкола лиш: Хом’як вже зеленіє, Вже Піп Іван підняв чоло в блідій короні, Вже долом Прут шумить, вже літній вітер віє — Лиш ти одна сумна у сніговій опоні!.. Горо, моя горо! Тебе я розумію… Твоя судьба — в снігу красніти та в інею, Твоя душа — в зими обіймах вічно мліє, Ти все повита сном, і літо над твоєю Короною теплом ніколи не повіє — Гей, яка схожа ти із долею моєю!..