І в мене є спомин маленької лялі, Не тямлю, хто нею мене вщасливив; Як льон, мала коси, уста — як коралі, І то була перша, що я полюбив. Грудьми її була сніжна порцеляна, Я вбрав її чаром дитячих гадок. А придане мала та перша кохана; Повнісіньку скриньку чистеньких шматок. Було, прийде хлопчик з сусідньої хати, Шо паяца дуже вродливого мав, Бувало, як станем весілля справляти, Від радості й щастя аж дім весь лунав… Та склалося лихо. Хтось вкрав мою лялю,— Казали, що, певно, недобрий сусід,— А я плакав гірко, що лялька без жалю Втекла із паяцом від мене у світ…