Згаса днина. Плакав дзвін, І промінь сонця блід, В село з далеких ген сторін Прибився інвалід. В душі незгоєній ніс біль, І смерть у собі мав, Як взрів вигони рідних піль, Заплакав, заридав. З Берестя йшов… І падав з сил, Вмлівав, вставав і йшов, Минав забутих сто могил, І на ногах мав кров… І при воротях станув він, Як промінь сонця блід, І плакав дзвін, і плакав дзвін, І — плакав інвалід…