Над каламутною водою стою в задумі, Уся моя душа, здається, втонула в шумі. Глухо об берег хвиля плеще та в камінь б’ється, І однотонна якась дума в хвилях несеться. Ріко співуча! Кілько в тобі болісних стонів! Кілько в тобі за душу рвучих тихих півтонів. З далеких гір летиш в долину бистро, нестримно, Тебе не спинять у дорозі спека, ні зимно. В негоду сплав береш на плечі з ялиць високих Та несеш скорим хвилі ходом у світ широкий. І по дорозі думу мрієш про сині гори, Про Довбушеві горді стіни та темні бори. А я над твоїми водами стою в задумі, Уся моя душа втонула у твому шумі… Та бачиться мені однака судьба з тобою: Як сплав, в негоду й моє щастя пішло з водою…