Казали мені люди, що в нову податись Гадаєте дорогу. Вже і костюм шиють, Мирт жде, щоби вінком голівку вашу вбрати,— Все готове… Ще тільки перед світом криють. І в тім невдала фарса! Бо й пощо таїти, Я ж певно не торкну докором струн сумління, Бо я вас розумію: жити, жити, жити!.. В нову дорогу йдете — по нові вражіння!.. Не жаль мені годин, прожитих разом з вами, Хоть їх не раз душа з тугою споминає, Не раз уста вишневі надять ще чарами — Минуло… Що ж робити? «Все йде, все минає…» Вам здавалось, що я би дуже зажурився Та в рими вас врізьбив і мого серця болі?.. Дарма! В життю так часто. Перший акт скінчився. Боюся, що у другім випадете з ролі… Угору завіса! Нехай життя година Безжурно вам минає скорим птаха летом; Від серця вам бажаю: щастя, долі, сина, А син ваш, ясна пані, щоби був поетом! Щоби великий жар кохання взяв у груди, А в серце — тиху тугу зоряної ночі, Щоб вмів орлом знестися над життя, над бруди, А мав би певно син ваш ваші сині очі… Щаслива вам дорога! Непроглядну вслону Киньте на наше вчора — завтра йдіть стрічати, Може, вам скрань вбере у золоту корону, А доля цвітом щастя шлях буде встеляти… Іди, іди! В моїй душі глуха пустеля Оживиться… Ось слухай: йде юрба криклива; Хто зна, чи ще коли зійдемось — mia bella* — Йди на життя нове, іди — і будь щаслива!.. ______________ * – Моя прекрасна (іт.).