На сцені Гриць вмирав… На залі тінь снувалась, На душу втомлену глибокий сум лягав, На лиця кам’яні задума тиха клалась, Тонуло в тиші все… На сцені Гриць конав… В півсвітлі сумерку лице твоє тремтіло, І сльози ринули з розжалених зіниць, І дрож утаєна стрясала біле тіло, А там в штучній агонії конав невірний Гриць… І стало жаль мені, що прийде та година, Коли впаду і я на сцені життьовій, Без оплесків та брав, не плаканий юрбою… І мріялось мені в душі, моя дівчино, Чи у годину ту з-під твоїх чорних вій Бодай одна сльоза покотиться за мною?..