I На пусте поле сонце кладеться Лучем безсилим, тихим, блідим, Над чорні скиби сонно снується Тяжкий, синявий, запашний дим. Іде по скибах з подувом вітру, Пливе від ватри (палять пирій). Злякана птаха плаче в повітрі, Шо завернула з шляху в вирій… II Тихий сум по полі ходить, Сині смуги диму водить, Сів під корчиком тернини, Задивився в сумерк днини… Задивився на діброву, Шо вела з дощем розмову, І зітхає сумовито: Де ти, літо, де ти, літо?.. III Глибока повінь листя на городі Пливе барвами бронзи, ржі і крові, Блідаве сяйво сонця на заході Дрижить, як спомин згаслої любові. А добра осінь з сірих хмар склепінням Жовтим завоєм вкрила всі діброви. І перед змінним щастям і терпінням Встелила стежку з бронзи, ржі і крові… IV Ходить осінь, тужить дні і ночі, Плаче з вітром в сльоту і негоду, Блудить в полі, закриває очі, Жовті коси рве і кида в воду. Ходить осінь, в вікна зазирає, Б’є об душу спомином і плаче… Смерк, негода, дощ на струнах грає, А на всохлім дубі ворон кряче. V Прийшла до мене осінь в гори, Прийшла у срібному завою, Вбирала смерекові бори Кервавих заходів луною. На буйні трави в полонині Стелилась жовтою іржою — І грубі хмари темно-сині Вела поволі за собою. Над берегом ріки ставала, Мов серед круч шукала броду, І зжовкле листя калинове Метала раз у раз у воду. VI Село нудьгує… Дерева рядами В глухім каміннім сні Понурені дрімають, Димові хмари в’ються за хатами… (А ті бліді осінні дні Сумом лягають В душу людини). Непомітно з села краєм дороги Безхатній пес біжить В широке поле… А вітер зжовклий лист мете під ноги І тихо шелестить: Гей, де ти, доле, Де щастя години?! VII Осіння днина згасла… Смутно… Сумерк надходить, А сонця і не було… Хтось над водою ледве чутно Плаче-заводить: Літо минуло… На голі стерні місяць сходить, А дощ з імлою Пожовклі трави мочить… В пустому полі вітер ходить Та й за собою Тугу волочить. VIII І рож не стало… День у день сонце палило Землю… Зів’яло Все у городі, Потому громи прийшли і тучі, Пооббивали рожі квітучі. І рож не стало… І з чим я зрана Під твої вікна прийду, кохана? Горіли спеки і бурі вили, Квіти в городі скрізь поломили. І рож не стало… IX Гей, були рожі, чар-весна, І вина лились шумно, Де взялась осінь з-поза хмар — І жовкне май… Як сумно — Бурхлива молодість пройшла, Що кров’ю в жилах грала, Приснився сон, рожевий сон, Всі чари доля взяла… Було кохання. В раменах Твоїх душа вмлівала, Минувся май, проснився сон, І туга лиш зосталась… Х Прийшов до мене спомин з давніх днів. Грали музики, плили чари ночі, І нісся пристрасний циганський спів, І уста теплі були, й сині очі… Прийшов до мене спомин, як кошмар, І лазурями впився в мої груди, І шепотів: йде осінь, в’яне яр, А завтра,— гей, нас завтра вже й не буде!.