Куди сповершені гранітні горді стіни І смерековий ліс у вічній млі дрімучій — В провалині страшній, у темних борів тіні, Мов срібнолетний вуж, там повзе Прут ревучий. Глянь в пропасть, звідкіля той дикий рев несеться, Де хвиля з лоскотом в безодню поринає, Де бовван на стрімкій підводній скелі дреться І береги піни завоями вбирає. Де в коло челюсті, обриви скель холодні, На чолах їх віки пером дощів порили Природи засуд сей страшний в своїй погрозі; Хто боввани ті вздрить, що гинуть у безодні, Хто хвиль почує рев — геть гордість! Хай безсилий Дух задрижить в покорі і тривозі!..