З п’ятном німих терпінь явились ми на світ, З чолом, заквітчаним в зів’ялий ранком цвіт, Життя прибрало нас в зір згаслих діадем — Смутні ідем… В осінній сірий день нас смуток породив, Беззвідних ночей шум в колисці нас пестив, В тісний обруч судьби скронь втомлену кладем Смутні ідем… Над нами не шумить труба бурхливих днів, Не гріє сонце нас, ні громів дикий спів, Безголосне колись торбани покладем — …І в смутку відійдем…