Ти їдеш там, де млисте, зимне море Мутними хвилями змиває береги, Де небо півночі студене, непрозоре Спов’є всі думи мрякою нудьги… Ти їдеш там, де в холоду обіймах Найкращі квіти нидіють і схнуть, Де весна й осінь в нерозривних спіймах, Мов рідні сестри, поруч себе йдуть. І прийде час вечірньої години, Поглянеш оком на дрімуче море: Над ним полярна чайка лине вдаль, І, оповита сірим сконом днини, Почуєш хвилі тихі розговори, А душі в нас один сполучить жаль.