Гей, дзвонять дзвони, дзвонять. Рим шаліє, В оргію сплітаються спіжеві звуки; Летить псалом, росте, то знов німіє — Понад дахи, склепіння, вежі, луки… В’ється юрба, немов хребет гадюки, В її очах огонь екстазу тліє, Юрба пливе, хвилює, зносить руки, А понад нею шум надземний віє… Гей, Риме, Риме! Голос твоїх дзвонів, Що так насильно поза хмари лине, Коби не гинув в безвістях дороги — Міг би забрати в’язку тихих стонів І жменю смутків з нашої долини Та жбурнути їх божествам під ноги…