Безголосне, мов сон, у хату Вкотився смерк. Високі стіни Прибрались в довгі сірі тіні, Запах камелій плив в кімнату. Блідава світляна пасмуга Кладеться на лице дівчини. Сумно. Годинник б’є години, В дрижачім світлі мріє туга. А поруч ліжка — в білій шаті Смерть в романтичній сіла позі — Та на гребені виграває… Блукає пісня по кімнаті Про ту любов, що «терня й рожі Людям в один вінок вплітає…»