Жук малий і волохатий Все життя прожив без хати. Вдень від холоду тремтів, А вночі від страху млів. Дощик спинку обливав, В душу смутку наганяв. І набридло йому жити Під дощами і під вітром. Жук малий і волохатий Захотів своєї хати. По стежині біля ставу Проповзав маленький равлик. А у равлика вся спинка Зручно схована в хатинку. Жук у равлика спитав: «Хто тобі хатинку дав?» Равлик гордо похвалився: «Яз хатинкою вродився!» Потім равлик засміявся — І в хатиночці сховався. Жук образився, прибіг Аж на наш низький поріг. Зручно в сінях примостився, Нашу хату роздивився. А тоді спитав у брата: «Де взялася ваша хата?» Я за брата відказав: «Хата? Тато збудував!» Жук на мене подивився: «Я сиріткою вродився!» Потім з нашого порогу Жук побіг аж на дорогу. По дорозі йшла корова, Круторога і здорова. Жук питає про своє: «А у тебе хата є?» А корова їсть траву Й каже: «В хлівчику живу!» Жук подумав: «Хлів — здоровий, Коли там живе корова». Жук малий і волохатий Натомився всіх питати. Він заліз в трухлявий пень. І сидів там цілий день. Там і нічку він проспав. Що робити — сам не знав. А мурахи бігли в поле, Мед збирали дикі бджоли, І якась мала пташина До гнізда несла пір’їну. Жук розправив чорні крила І відчув, що має силу. І сказав собі завзято: «Я також збудую хату!» Підійняв суху травинку, І стеблинку-бадилинку — Поскладавши на листок. Поволік все під місток. Під містком жаби кричали, І жука не помічали. Ну, а він їх не злякався. За свою роботу взявся. Із глибокої криниці Наносив крилом водиці. Цілий день не спочивав — Будував та будував... А під вечір, ніби диво, Хатка виросла красива. Жук від щастя заспівав, Потім сів і задрімав. Позліталися джмелі: «В хаті вікна — замалі!» Носа висунув комар: «Він забувся про димар!» Обізвалася сорока: «Ця хатинка — кривобока! Всіх зацитькала змія: «Хата гарна, бо — своя!» Йшли мурахи навпростець Й похвалили: «Молодець!» Але жук того не чув. Він — втомився, Він — заснув. Спав... І бачив уві сні Свою хатку в бур’яні. Бачив небо, Бачив поле — Був щасливий, Як ніколи!