Трава дитинства не зів’яла: Вона в долині тій росте, Де наша мати пов’язала В снопи проміння золоте. Трава дитинства не зів’яне: Їй зеленіти крізь роки, Гойдати втомлені тумани, Ховати спалені зірки… Трава дитинства зеленіє! Чого ж мені іще хотіть? Усіх дощів прошу несміло: “По травах бережно ходіть”. І всі думки мої — в долині, У тій далекій далині. Де після ночі ранок синій Збирає роси не мені…