І
Наводять гармати й рушниці під зло
І око безбоязно мітить,—
Не в Образ то Божий, як мітить в чоло,
Де розум божественний світить...
Бенедіктов
Грізно грюкають гармати,
Лине в небо синій дим;
Єсть де в полі погуляти
Буйним силам молодим!
Тут і радощі, і муки!
Ладан-порох; грюкіт-спів.
Сумно крячуть чорні круки —
Смертний вихор налетів.
Звів людей пекельний морок
Край останньої мети!
Я — твій ворог? Ти — мій ворог?—
Смерть чекає: я чи ти?..
Раз родила рідна мати,
Ну, так раз і умирать!
Грізно грюкають гармати,
Наступає рать на рать.
В полі смерті в’ються круки;
Ріки повні крові вщерть.
Тут і радощі, і муки,
Тут побіда, тут і смерть!
ІІ
Його не вінчали побідним вінцем,
Над ним не здіймалися руки;
Його пронизали холодним свинцем
Без жаху, без болю, без муки.
Далеко дружина і ненька стара,
Щоб очі закрити любовно;
Остання година і смертна мара
Жахали його невимовно.
Він бачив останній ворожий наскок,
Ворожі розгнівані очі;
На раннім світанні холодний пісок
Засипав бойовище ночі.
В крові утопили неситеє зло;
Згубили і душу і тіло;
А ранком так весело сонце зійшло
І смертні гріхи освітило!..
