Ти, поете, з давніх пір Сам собою тільки втішний, Бо з тобою цілий мир, Мир майбутній і колишній... В сяйві сонця, в сяйві зір Єсть до тебе промінь пишний! Як то можна? Ти — один?! Ти живеш в довічних дивах, Як природи щирий син, І в приливах, і одливах... І гудеш, як дивний дзвін, Про природу в ніжних співах. Ти співаєш небесам Гімни в тонах стоголосих І блищиш, як небо, сам І в морях, і в дрібних росах... м. Гоголів, 1909